А з часом ми повертаємось до батькового порогу.... Я колись думала, що романтики моменту додають сільські історії, аж ні.... Навіть у величезному Києві, переїжджаючи з Правого берега на Лівий ти повертаєшся у дитинство....
Ось і сьогодні я у мами... У своєї вже старенької, 70-літньої мамусі... Кожна мама хороша, а своя ж найкраща, правда? Зустрівши мене з вареничками і повним подолом життєвих історій, не може від мене відійти, взяла мою руку, слухає про що ми із сестрою розмовляємо і погладжує... як колись.... Колись я не засинала без "почухай мені спинку..."
І як же воно добре і затишно в маленькій двокімнатній квартирці... Тут і без ефекту металопластикових вікон тихо і спокійно. А світу за вікном нема, є тільки тепло та затишок....
І інтернетів не треба, так тихо тут.... Навіть від стін йде тепло...
Сама м'яка подушка, саме тепле покривало. Лежу, читаю книжку і думаю, що все б віддала б, аби вона вічно гладила мою руку....
І тепле слово "Мама" на вустах
І добрий образ подумки зі мною
Спокійно сплю, коли ти в моїх снах
Від тебе завжди віяло весною
Руками ніжними пригорнеш до грудей
Зігрієш погядом, теплом огорнеш душу
І не потрібні сотні-тисячі людей
І вже нікуди бігти зовсім я не мушу...
Я залишусь в твоїх обіймах і у снах
В отих невтомних рученятах-крилах
Залишать мене відчаї і страх
Я б тільки Бога за тебе молила б...©
(частина робіт моєї мами...)
Немає коментарів:
Дописати коментар