Час змінює все!

Сьогодні 5 лютого вже 2015 року.

Минув майже місяць з останнього запису, за що мені невимовно соромно...

Так блоги не ведуть.

Та багато чого трапилось за цей час.

А думки - вони ж нікуди не діваються, розумієте?

Хоча моя ця сторіночка для творчості, але поділитись хочу простими роздумами. 

Майже неділю назад мені виповнилось 30 років. Якась цифра така.. . Я би сказала - незрозуміла. Колись, напевно, всі ми думали, що життя лиш тільки до 30-ти триває, потім вже старіти починаєш. Зараз радуюсь, що помилялась. Хоча я не відчуваю цей вік, якась примарна цифра. Та і дорослою себе не відчуваю. А як це? ;-)

Смішно сказати, але при купівлі алкоголю, чи цигарок чоловіку, у мене паспорт запитують. Приємно до чортиків!! :-))

Якось подумалось, що коли виповнилось 29-ть, я гостріше це відчула.

Отак от, я стала дорослою в одну мить)))

Ще останнім часом не вишиваю. Є декілька незакінчених картинок, а чогось ліньки. От дивлюсь я на пяльця, а мене не тягне до них. Знаю, що це таке, швидкоплинне відчуття і у всіх вишивальниць воно буває, але ж неприємно трохи... Може мені потрібно журнальчиків прикупить "Все о рекоделии"? Я, соромно признятись, ще з листопадового номеру не купувала, може натхнення там знайду? 

А може ви мені, дівчатка, розкажете де те натхнення берете?

Недавно, до речі, я відкрила для себе таку штуку, як Google+, ооойй, там стільки всього цікавенного познаходила: і фото нашої Неньки, і історичні сторінки, і гумор... А ще зрозуміла, чого варте почитати чийсь пост надихаючий..

(Сонячний день, Карпати, Україна)

А ще я сьогодні ж прямо зрозуміла, чого варто порадуватись випавшому пухнастому сніжку! Майже всі скиглять, що слякоть і месиво на вулиці, а я як дитя радуюсь! Прокинулась, вийшла на балкон, а там ось така краса))

Це фото без фільтрів і без обробки))) 

Навіть бачите, сьогодні спромоглася поновити блог і написати сюди.

Але щоби відповідати назві блогу, я ще хочу написати про втрату...

На цьому тижні загинув Кузьма Скрябін... Була вражена реакцією нашого народу - оплакували всі, без виключення. Сама відійти не можу вже третій день. Дуже жаль, дуже.... Чому таких людей Бог забирає, а?

Але минає третій день і потроху починаєш оговтуватись від новини - час змінює все...

А ще час лікує, це однозначно...

Тому, думаю, варто просто перечекати період ліні, небажання щось робити після роботи, окрім спати..

Якийсь зараз у мене такий період, оновлення, скоріш за все... Давно я просто так не посміхалась, не скакала по офісу.... А це для мене багато чого означає....Повертаюсь до "себе колишньої"

Ото такий у мене пост незрозумілий вийшов, напевно, чітко відображає мій теперішній стан - непевності, сумнівів, спогадів, мрій і роздумів та віри у майбутнє. 

Ну, вже яка є...