Це на підсвідомості. На незрозумілому рівні.
Відштовхуючи думку про таке, замислилась... А чому так? Що особисто для мене є рідна мова?
Я рівно як і всі у побуті спілкуюсь російською. Вдома з батьками - українською.. Точніше не так - суржиком, як у нас звикли говорити. І на якомусь етапі замислилась - а як я з майбутніми своїми дітьми буду спілкуватись? Адже з чоловіком на російській.... Після останніх подій питання відпало само собою. Звичайно ж - тільки українська, при чому чиста українська. А до того треба себе перевиховати. Бо якось важкувато, я вам скажу, переходити... Хоча я ні в якому разі не російськомовна людина, ні. Суржикомовна. Треба викорінювати цю звичку.
Але аби до кінця у проблемі мого невдоволення розібратись почала згадувати історію, шаритись по різних сайтах і доколупуватись, що ж є основою мого протесту. Натрапила на цікаву статтю за посиланням "історія ураїнської мови" - "Історія походженна української мови". Так от, тут сказано, що
"Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері."
І це є правдою....
З самого дитинства я звикла, хоч і до суржика, але все ж таки, чути українську, спілкуватися нею, вивчати її (але попитайте мене зараз хоч одне правило - не згадаю)... Правда коли підросла трішки десь на підсвідомомму рівні стала вважати, що розмовляти українською це "нє модна". Хоча чого дущею кривить, і зараз в маршрутці часто кажу "на следующєй астановке, пажалУЙСТА".... А інколи пробиває на чисту - "зупиніть, будь ласка, на наступній зупинці"... І так бац - 3 голови у мій бік повернулись, подивитись, хто ж там такий розумний)))) А ще мене дуже тішить, коли молодь, особливо студентсво у місті, у натовпі, у транспорті розмовляють українською! Особливо тут, у Києві. А ще заслухатись можна, коли іде молода пара, в стилі "підстрелених штанців" і на чистій українській розмовляють, щось доказують одне одному, про щось сперечаються, щось обговорюють.. Повага відразу до них прокидається!
А ще я зрозуміла, що (особисто для мене) важкувато сходу перейти на чистий говір. Так соромно, якщо чесно. Але коли повернувшись з Трускавця та наговорившись там досхочу на своїй рідній мові тут вже аж "ломало" від російської.
Та з кожним новим роком мого дня народження (чи то вік своє бере, чи тоякась патріотичність прокидається) мене все більше і більше тягне до свого, рідного.... Можливо тому, що я проста людина?
Та з іншого боку, на тлі останніх подій, я бачу стає престижним слухати нашу музику, читати наших авторів, наші книжки, розмовляти ВЛАСНОЮ мовою....А взагаллі хтось колись задумувавася, яке це багацтво - мати власну, нікому не нав'язану мову, та ще й таку кльову, мелодичну??? Хтось собі уявляє як це важливо мати не тільки Прапор та Герб з як символіку країни, а ще й мову?
І ось зараз нашу символіку, наше багацтво, наш спадок намагаються урівняти з чимось іншою. З мовою іншої держави. Для мене це нонсенс. Ще я б розуміла, коли у нас половину населення було б російським, ще куди не шло.... І то! Ми і так і так розмовляємо російською. Її ніхто тут не забороняє, російськомовне населення не принижується (а те, що зараз на Сході говорять і думають - це ж стовідсотково нав'язана потрібною пропагандою, думка...і в неї всі без виключення вірять... що є "печалька").
# хм, ще одне на думку спало... російськомовне населення не пресують, не забороняють їм спілкуватися тією мовою, якою вони зазвичай спілкуються... а за весь час історії нашої, чомусь саме перші носії російської наш народ, його культуру і мову гнобили..... абзац! або не так - дилема #
Ще є у мене одна думка, яка теж не виходить постійно з голови... А росіяни ж не розуміють повноцінно нашу мову...))) Адже ж так? Ні, деякі слова уловлюють... але все ж таки деякі.
І ще. Якщо звернутись до історії, то придушення культури народу, заборона на спілкування державною мовою - це прямий терор. Гноблення. Відбирання, по суті, життя у людини...
Тому я проти, всім серцем і душею проти того, аби російська була другою державною. Так не має бути. Це не правильно. І діло не в тому, яку саме мову хочуть, або намагаються увести... була б це італійська, англійська, чи ще яка-небудь інша - ставлення було б таким же.
У нас є мова. Одна - єдина.Є культура. Це нація. Це свідоцтва того, що ми - окрема держава, окремий народ, окреме суспілсьтво. І по-іншому бути не може. І додавати нам сюди нічого не потрібно. Бо додаванням - відберуть. Вже таке бачили, читали, знаємо.....
Відштовхуючи думку про таке, замислилась... А чому так? Що особисто для мене є рідна мова?
Я рівно як і всі у побуті спілкуюсь російською. Вдома з батьками - українською.. Точніше не так - суржиком, як у нас звикли говорити. І на якомусь етапі замислилась - а як я з майбутніми своїми дітьми буду спілкуватись? Адже з чоловіком на російській.... Після останніх подій питання відпало само собою. Звичайно ж - тільки українська, при чому чиста українська. А до того треба себе перевиховати. Бо якось важкувато, я вам скажу, переходити... Хоча я ні в якому разі не російськомовна людина, ні. Суржикомовна. Треба викорінювати цю звичку.
Але аби до кінця у проблемі мого невдоволення розібратись почала згадувати історію, шаритись по різних сайтах і доколупуватись, що ж є основою мого протесту. Натрапила на цікаву статтю за посиланням "історія ураїнської мови" - "Історія походженна української мови". Так от, тут сказано, що
"Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері."
І це є правдою....
З самого дитинства я звикла, хоч і до суржика, але все ж таки, чути українську, спілкуватися нею, вивчати її (але попитайте мене зараз хоч одне правило - не згадаю)... Правда коли підросла трішки десь на підсвідомомму рівні стала вважати, що розмовляти українською це "нє модна". Хоча чого дущею кривить, і зараз в маршрутці часто кажу "на следующєй астановке, пажалУЙСТА".... А інколи пробиває на чисту - "зупиніть, будь ласка, на наступній зупинці"... І так бац - 3 голови у мій бік повернулись, подивитись, хто ж там такий розумний)))) А ще мене дуже тішить, коли молодь, особливо студентсво у місті, у натовпі, у транспорті розмовляють українською! Особливо тут, у Києві. А ще заслухатись можна, коли іде молода пара, в стилі "підстрелених штанців" і на чистій українській розмовляють, щось доказують одне одному, про щось сперечаються, щось обговорюють.. Повага відразу до них прокидається!
А ще я зрозуміла, що (особисто для мене) важкувато сходу перейти на чистий говір. Так соромно, якщо чесно. Але коли повернувшись з Трускавця та наговорившись там досхочу на своїй рідній мові тут вже аж "ломало" від російської.
Та з кожним новим роком мого дня народження (чи то вік своє бере, чи тоякась патріотичність прокидається) мене все більше і більше тягне до свого, рідного.... Можливо тому, що я проста людина?
Та з іншого боку, на тлі останніх подій, я бачу стає престижним слухати нашу музику, читати наших авторів, наші книжки, розмовляти ВЛАСНОЮ мовою....А взагаллі хтось колись задумувавася, яке це багацтво - мати власну, нікому не нав'язану мову, та ще й таку кльову, мелодичну??? Хтось собі уявляє як це важливо мати не тільки Прапор та Герб з як символіку країни, а ще й мову?
І ось зараз нашу символіку, наше багацтво, наш спадок намагаються урівняти з чимось іншою. З мовою іншої держави. Для мене це нонсенс. Ще я б розуміла, коли у нас половину населення було б російським, ще куди не шло.... І то! Ми і так і так розмовляємо російською. Її ніхто тут не забороняє, російськомовне населення не принижується (а те, що зараз на Сході говорять і думають - це ж стовідсотково нав'язана потрібною пропагандою, думка...і в неї всі без виключення вірять... що є "печалька").
# хм, ще одне на думку спало... російськомовне населення не пресують, не забороняють їм спілкуватися тією мовою, якою вони зазвичай спілкуються... а за весь час історії нашої, чомусь саме перші носії російської наш народ, його культуру і мову гнобили..... абзац! або не так - дилема #
Ще є у мене одна думка, яка теж не виходить постійно з голови... А росіяни ж не розуміють повноцінно нашу мову...))) Адже ж так? Ні, деякі слова уловлюють... але все ж таки деякі.
І ще. Якщо звернутись до історії, то придушення культури народу, заборона на спілкування державною мовою - це прямий терор. Гноблення. Відбирання, по суті, життя у людини...
Тому я проти, всім серцем і душею проти того, аби російська була другою державною. Так не має бути. Це не правильно. І діло не в тому, яку саме мову хочуть, або намагаються увести... була б це італійська, англійська, чи ще яка-небудь інша - ставлення було б таким же.
У нас є мова. Одна - єдина.Є культура. Це нація. Це свідоцтва того, що ми - окрема держава, окремий народ, окреме суспілсьтво. І по-іншому бути не може. І додавати нам сюди нічого не потрібно. Бо додаванням - відберуть. Вже таке бачили, читали, знаємо.....
Немає коментарів:
Дописати коментар