24.11.13

Лист з потяга...

   


    Так цікаво... Скільки раз їздила у потягах, а чомусь саме ця поїздка мене надихає і надає таке відчуття легкості і щастя!
     Якось дивно! Чомусь зараз, саме в цей раз я, натягнувши на ноги капці, відкрила книгу (яка вже стала улюбленою) і замовила чай. А ще печиво є. Тепло так. Поруч рідна людина, навпроти - невідомий хлопчик - попутник, який привітався, підсівши у Дрогобичі... Дуже неймовірна традиція - вітатися з невідомою людиною... Приємно так!



     І взагалі, ця поїздка знакова для мене. По-перше, я вдосконалила знання рідної мови. Розмовляйте! Чим більш розмовляйте! Виводьте свою вимову з "суржика". Це так приємно - чути власну, рідну мову!
   
Ковток гарячого чаю...Зааатишно...


     По-друге, любіть свою Батьківщину, свою Україну! Будьте патріотом, націоналістом, та ким хоч будьте, але тальки щирим громадянином СВОЄЇ країни!!!

Ще ковток... 

     Під"їжджаємо до Львова. Мрію тут  побувати, та все ніяк...Але неодмінно поїду! І не раз! Точно поїду!
      За тиждень дивилась багато каналів, переглядала передачі, слухала книжку про знахарів та мольфарів, травників та знаючих людей... Мені затишно. Наші рідні гори....І нічого більш не потрібно. Вони притягують до себе, ваблять невідомим, надихають на найцікавіше, виманюють з куточків душі нотки страху, захопленості і відданості тільки їм... Я повернусь, обов"язково повернусь. Моє серце назавжди тут.

Ще ковток... Тепло....


     Хлопець навпроти щось слухає у навушниках і поволі куштує вафельки. Молодий такий і чомусь без речей прямує.

Ще ковток... Смачний був чай... А ще є порізані яблучка - сушки, смачні природні і корисні чіпси...

     Хочу свої емоції зберегти, не розгубити з прибуттям додому. Я набагато краще себе почуваю, мене ця поїздка повернула до "себе". Не хочу позбуватись цього відчуття відкритості і радості, але життя завжди вносить свої корективи...
     Сиджу під теплою, як на диво, ковдрою, п"ю чай в прикуску з яблучними чіпсами і відчуваю приємне тепло і щастя. Думки крутяться коло всього цього, не можу закінчити писати, але вже час.....До завтра. До свого буденного..
     Але я повернусь, неодмінно повернусь до цих гір, до цього спокою, до мольфарів і травників...
     Тепер я знайшла спосіб повернутись у дитинство. Просто купити квиток до Карпат і забути про своє життя, поринувши у казку....

Невеличкий звіт з подорожі))))




 Ось так, маленькі пухнастики - жебрачки робили запаси на зиму. Ми налічили їх близко 15-ти.



Вулички маленького міста.





Майдан маленького міста.