25.08.15

Привіт, Яремче! Подорож на раз-два!

Коли плануєш відпустку, то все необхідне з собою береш, все продумуєш. А от коли не плануєш, а вона трапляється, береш дійсно необхідне. А те, що забув - значить воно не так уже й треба....

Все почалось з того, що ми не поїхали у село, адже декотрим (чоловіку моєму) не хотілось 2 з 3-х днів проводити за кермом. Почав кочевряжитись і казати, що він не відпочине, що нема йому там чого робить і взагалі, був би там Інтернет, тоді будь ласка, а так - вибачай.
Почалися довгі (аж цілий ранок!)  перемовини з друзями, думки "куди б його завіяться" і особисто мої бісики, бо перспектива всістись вдома на 3 дні мене аж ніяк не радувала.  Увечері в п"ятницю до нас завітали все ті ж друзі з питанням "То що робимо, куди їдемо?" і тут дьорнуло мені ляпнуть "А поїхали у Яремчу!". Чого в Яремчу? А Бог його знає, ляпнула перше, що прийшло на ум.
Субота, 5:00 ранку і ми вирушаємо на Західну. От скажіть, що ще потрібно для неймовірного відпочинку? В моєму випадку чотирьох складових досить:
1. Власне бажання!
2. Наявність таких самих підірваних друзів.
3. Авто
4. Ну і трішки грошенят. На всяк випадок.

Прибули майже під вечір, промайнувши Хмельницький (я ніколи тут не була), накинувши ще з десяток-другий кілометрів, трохи не туди заїхали (не всі навігатори однаково корисні),

(зупинились десь, не знаю де)

по дорозі привіталися з Дністром,



знайшовши без проблем (!!!) житло у однієї привітної сімейної пари практично за безцінь,
 почимчикували у місто на оглядини.

Я вже не перший раз у Карпатах, не перший раз на Західній, колись у дитинстві попоїздила Хуст-Свалява-Трускавець-Мукачеве-Ужгород... Мене завжди вабили гори, вони зачаровують, ваблять до себе, затягують своєю мудрістю, містикою... уміють вони щось таке нашіптувати, говорити зі мною.... Ух... Аж мурахи по шкірі...



Так от, я ж не вперше там, а от друзі мої навпаки, ніколи не бували у цій місцині. Сказати, що їм сподобалось - це нічого не сказати)) А вам би не сподобалось отак прокинутись з самого раночку і на тобі - гори у вікні, при чому ось тут, поруч, можна навіть (ну якщо сильно захотіти), доторкнутись рукою....


Повітря - кристально чисте, постійно чути як шумить потічок десь ось-ось поряд...


А ось там невеличкий ярмарок усяких-усяких скарбів розпродаж:

тут і винце лісове ожинове (насмакувались від душі), і бринзові коники,


і мед, і подушечки з вовни, і сопілки, і льодяники-півники (до речі, смак дитинства!),


і топорики (теж колись вдома був, дякувати батьку), і вишиванки (до слова сказати, що "набитих" вишиванок я не бачила жжодної, лише вишиті в ручну, та і вартість порадувала!), намисто, магнітики, сумочки (я собі одненьку прикупила!))

ой-ой-ой, очі розбігаються!! Все-все хочеться!!! Мене звідти "за шкірку" витягували!

Наступний день у нас був мега-насиченим! Похід на водоспад Пробій (ну як водоспад... масивні пороги, але добре, хай буде водоспад),


ретельний огляд того ж таки ярмарочку , прогулянка,





обід над потічком та поїздка на квадроциклах у гори.



("Там, де гори, полонин, де стрімкі потоки річок, де смерічок ген розмай...")

Ой, ну що тут казати, вражень повний мішок, спогадів ще більше! Один день минув як тиждень, таке враження, що ми вже довго-довго відпочивали! Знаєте, що вразило ще нас? Те, що в такому невеличкому містечку для себе можна знайти силу-силенну подорожей, розваг, тут тобі і вело-прогулянки, і квадроцикли, і кінні подорожі, рафтинг, екскурсії, ой, та усього і не перерахуєш! Ми дуже-дуже жалкували, що так у нас мало часу!


Наступного дня вирушили додому, були в дорозі день, але побували у Тернополі (теж ніколи не була), нахапались вражень від самої поїздки (бо ж з друзями не буде нудно), наїлись дикої аличі, напились кави на АЗС і прибули додому!

Ех, хіба розповіси про ці швидкі-захоплюючі-круті-трішки дурнуваті вихідні у одному пості? Звичайно ні! Ще й досі під впливом емоцій, не віриться, що ми прокатали 1 300 км за три дні (це до початку посту, хтось не хотів 250 км в одну сторону їхать, йому, бачте, далеко було! накаркав, як-то кажуть))) Та і, власне, грошей вже й не так багато витратили... Хоча про що мова, коли ти здобуваєш ТАКІ враження!

З цієї мандрівки винесла одну вірну істину для себе. Якщо є можливість кудись чкуронути, забивайте на дальність дороги, малу кількість вихідних та гроші - їдьте! Їдьте і не пожалкуєте!!! Бо гроші все одно за вітром підуть, вихідні згаєте, а не побачите милу оку синь гір, блакить неба, прозорість гірського потічку, зелень лісу.....



Не можу стриматись! Все хочеться писати і писати, розповідати як там кльово, гарно, захопливо!
Думали ще на зворотньому шляху поїхать через Микуличин (там, сестра казала, смачненне пиво варять, сир копчений на дровах та коників сирних продають)-Буковель-Ворохту-Верховину-Шешори, але час піджимам, тому залишили цей маршрут на наступий раз.

І досі не віриться, що ця поїздка відбулась! Не бійтеся кидатись у вир подій з головою, адже саме такі миттєвості колись будуть вам гріти душу і вертати вас у минулі часи!!!

І да, з Днем Народження, Україно! Зі святом Ненька! І вас, мої любі друзі, теж зі святом! Хай буде мирне небо над нашою головою і добрі наміри у серцях! Слава Героям! (Дякую тобі, Боже, що я не москаль!)



P.S.;вибачайте за якість фото, фотоапарат ми забули (ну, писала ж, що взяли найнеобхідніше), все фотографувалось на телефони-планшети!

P.P.S; дякую, що завітали! Невгамовне Дурко любить вас! А ще на фото нижче теж я літаю ;-)