Сьогодні, мамо, я побачила війну...
Назавжди світ у раз перевернувся...
На мить в жалобі весь народ зігнувся
Життя свого побачивши ціну...
За що померли всі ці люди, поясни?
За мир і спокій, за права людини?
Тепер залишились у них родини,
Чекаючи припинення війни.
Я там була, я бачила тіла.
"Небесну сотню" хоронили люди
Такою як раніш я вже не буду
Як виявилось - слабшою була...
Сьогодні, мамо, я побачила війну.
І ненависть в очах родини.
Коли прощаючись з єдиним сином...
Свободи розуміючи ціну....(©)
Сьогодні в моєму житті настав переломний момент.
Сьогодні я була на Майдані.
Сьогодні я потрапила в реалії буття.
Сьогодні я зрозуміла, що таке війна, коли відспівували "Небесну сотню". Так боляче. Це так боляче.....
Коли бачиш, як через усю площу несуть труни на сцену, де стоїть священник....Як ВЕСЬ НАРОД тихими голосами потроху виводить "Ще не вмерла України ні слава не воля....."... А в голові - "...поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров"ю волю окропіте..." Я дивилася на те, як дорослі чоловіки не ховаючи сліз, знявши шапки і поклавши руку на серце виводили "Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду..."
І ось в саме в цю мить я здалась... потекли сльози. На якусь хвилину опам"яталась, стала сльози витирать, підняла очі і побачила, що коло мене стоять десятки таких же як я, котрі не стримуються... Я плакала, я ридала... А в голові - за що? Хто за це відповість??? Хто сяде, кого розстріляють?
Міняється світосприйняття, коли виходиш на Хрещатик і у колишньому приміщенні "Київстар" бачиш організований штаб Правого сектора. Коли приносиш туди покривала, а тобі охоронці в повній омуніції кажуть: "Почекайте тут, до вас вийдуть".... Сюрреалізм. Ти не розумієш, де ти, хто ти. Враз покидає відчуття миру. Ти одразу ж забуваєш, що ще три місяці назад, ти ходив тут і купував речі у прилеглому магазині, а зараз тут - війна.
Цього не розумієш сидячи перед екраном телевізора, перед монітором гаджетів. Ти сприймаєш все це, але відсторонено...
І тепер, побачивши все це, я маю право плюнути в обличчя кожному, хто мені скаже, що все там проплачено! Я маю повне право роздерти лице кожному, хто скаже мені, що на Майдані наркомани, алкоголіки, бомжі! Я маю повне право, послати кожного, хто посягне на соборність і державність МОЄЇ КРАЇНИ! Я маю повне право відстоювати свою мову, своє право на життя, своє право на існування в цій країні!
І ті люди, котрі були там у момент прощання із хлопцями і чоловіками, ніколи вже не будуть колишніми.
Повірте, вже страху немає. Є ненависть і злість!
Я пишаюся своєю державою! Я пишаюся тим, що я УКРАЇНКА!!!!!!!
Бо я сьогодні, мамо, побачила війну...
Це закралось в пам"ять, в мізки назавжди. Тепер для мене є два життя: "до" і "після". Тепер я чітко знаю, як я буду виховувати своїх майбутніх дітей, тепер я чітко знаю своє призначення в житті, тепер я чітко знаю, чого я хочу від життя і в чому його сенс.
Бо сьогодні, МАМО, я побачила ВІЙНУ!!!!!!!!!!
Назавжди світ у раз перевернувся...
На мить в жалобі весь народ зігнувся
Життя свого побачивши ціну...
За що померли всі ці люди, поясни?
За мир і спокій, за права людини?
Тепер залишились у них родини,
Чекаючи припинення війни.
Я там була, я бачила тіла.
"Небесну сотню" хоронили люди
Такою як раніш я вже не буду
Як виявилось - слабшою була...
Сьогодні, мамо, я побачила війну.
І ненависть в очах родини.
Коли прощаючись з єдиним сином...
Свободи розуміючи ціну....(©)
Сьогодні в моєму житті настав переломний момент.
Сьогодні я була на Майдані.
Сьогодні я потрапила в реалії буття.
Сьогодні я зрозуміла, що таке війна, коли відспівували "Небесну сотню". Так боляче. Це так боляче.....
Коли бачиш, як через усю площу несуть труни на сцену, де стоїть священник....Як ВЕСЬ НАРОД тихими голосами потроху виводить "Ще не вмерла України ні слава не воля....."... А в голові - "...поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров"ю волю окропіте..." Я дивилася на те, як дорослі чоловіки не ховаючи сліз, знявши шапки і поклавши руку на серце виводили "Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду..."
І ось в саме в цю мить я здалась... потекли сльози. На якусь хвилину опам"яталась, стала сльози витирать, підняла очі і побачила, що коло мене стоять десятки таких же як я, котрі не стримуються... Я плакала, я ридала... А в голові - за що? Хто за це відповість??? Хто сяде, кого розстріляють?
Міняється світосприйняття, коли виходиш на Хрещатик і у колишньому приміщенні "Київстар" бачиш організований штаб Правого сектора. Коли приносиш туди покривала, а тобі охоронці в повній омуніції кажуть: "Почекайте тут, до вас вийдуть".... Сюрреалізм. Ти не розумієш, де ти, хто ти. Враз покидає відчуття миру. Ти одразу ж забуваєш, що ще три місяці назад, ти ходив тут і купував речі у прилеглому магазині, а зараз тут - війна.
Цього не розумієш сидячи перед екраном телевізора, перед монітором гаджетів. Ти сприймаєш все це, але відсторонено...
І тепер, побачивши все це, я маю право плюнути в обличчя кожному, хто мені скаже, що все там проплачено! Я маю повне право роздерти лице кожному, хто скаже мені, що на Майдані наркомани, алкоголіки, бомжі! Я маю повне право, послати кожного, хто посягне на соборність і державність МОЄЇ КРАЇНИ! Я маю повне право відстоювати свою мову, своє право на життя, своє право на існування в цій країні!
І ті люди, котрі були там у момент прощання із хлопцями і чоловіками, ніколи вже не будуть колишніми.
Повірте, вже страху немає. Є ненависть і злість!
Я пишаюся своєю державою! Я пишаюся тим, що я УКРАЇНКА!!!!!!!
Бо я сьогодні, мамо, побачила війну...
Це закралось в пам"ять, в мізки назавжди. Тепер для мене є два життя: "до" і "після". Тепер я чітко знаю, як я буду виховувати своїх майбутніх дітей, тепер я чітко знаю своє призначення в житті, тепер я чітко знаю, чого я хочу від життя і в чому його сенс.
Бо сьогодні, МАМО, я побачила ВІЙНУ!!!!!!!!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар