14.09.16

Щоденник моєі мрії, або з чого починати нове життя...

Вечір повинен був бути простим і звичайним. Шарячись просторами Instagram, без особливого інтересу, бродячи по різним сторінкам навіть не могла подумати, що натрапляю на фото, від якого не можливо було відірвати погляд.

Я веду щоденник. Точніше не так, я пишу щоденник. Свій власний, ніким не прочитаний, щоденник. Запитаєте мене для чого? Я і сама не можу знайти відповідь.... Просто пишу думки, виказую щось зовсім-зовсім сокровенне папірцям. Я давно вже збагнула, що яка б людина не була активна, яка б не була відкрита до спілкування, як би людина не була пристосована до суспільства, все одно їй потрібна самота... Самотність. Їй потрібно відпочивати від буденного "я" і повертатись інколи "до себе". Власне, так відбувається періодично у мене. Загалом в моєму житті було 4 щоденники і останній я веду вже рівно 10 років. Це такий, нічогенький період життя, знаєте! Для мене це дуже важливо. Бо я періодично перечитую свої думки, в якихось деталях згадую минуле, постійно відкриваючи щось для себе нове в тій чи іншій події. Це захоплює!. 

Та все закінчується... І мій десятирічний записничок теж... Хоча в ньому ще є місце, але якось інтуїтивно прийшов час його завершити ... І нічого, знайте, нічого в житті не буває просто так. 
І ось саме в цей момент випадково, шарячись по Instagram, я натрапляю на сторінку однієї дуже талановитої дівчинки Юлії, яка своїми ручками виготовляє блокнотики, щоденнички, записнички різні і тут моє серце майже зупинилось!
Це неймовірно талановита людина, бо за моїм описом, за моїми власними фотографіями вона настільки відчула МЕНЕ, що я і досі дивуюсь! Людина відчула щось таке головне, щось таке  моє, особисте! Вона створила дещо цінне, вона створила нового спостерігача мого життя. По великому рахунку, тепер я маю талісман, мою скарбничку думок... 
Для мене це потік натхнення, для мене це якийсь небувалий поштовх на створення чогось крутого, на відображення тільки самих добрих, хвилюючих, приємних миттєвостей!

З появою цього Щоденничка (до речі, хочу придумати йому ім"я і, можливо, це буде навіть Матте... або на львівський манер - Матей... Чогось хочеться назвати саме так, Матей...) я відчула наближення змін... Дуже важливих змін у житті... Дуже захоплюючих, радісних змін.

І знаєте що? Кажуть, що не можливо відчути душу людини, її теплоту, а я от можу довести зворотнє... Я так радію, так радію, що на моєму життєвому шляху трапляються такі дивовижні люди.

Дякую тобі, Юлечко, надзвичайно дякую!!!