20.01.14

Який зараз Київ, які зараз люди... або - революція!

   Давно вже я тут не писала. Закинула я трішки це діло. Потроху і вишиваю... Немає натхнення.    Душа зараз в іншому місці.
   Немає покою, немає сну.




    Спитаєте - чого? А я й сама не знаю. Бо виросла і порозумнішала. Колись добре було, як мала була: нічого не знаєш, нічого не розумієш, живеш собі, вдаєш дорослу, як у ляльки граєшся... Аж ось і виросла, живу собі. І начебто все добре, та тільки якось якось не дуже. Сім"я є, рідня - є, робота - є, живи та і радуйся. Та чогось якось моторошно стало жити тут. І саме якесь це відчуття моторошності приховане, неначе і відчуваю, і неначе - ні.
    Запитую себе - чого так? І відповідаю собі ж - бо порозумнішала. Бо стала звертати увагу на все, що мене оточує, крім "дитячих ляльок". І те, що воно відкрилось, що я побачила не дуже радує. Того, мабуть, і моторошно.
    Сиджу ось так, вдома, на роботі, їду десь, а самої все горить в середині - чого я тут?
Знаєте, можливо, вперше в житті я засумнівалась, чи добре, що я народилась дівчинкою... Це зараз дуже гарне виправдання для мене - чого я не на Майдані, не на Грушевського... Бо якби була мужиком, то соромно біло б (мені особисто - не на кого не тикаю пальцем) сидіти вдома і не вийти туди.
   Ага, знаю, знаю, може я потвора радикальна, але також розумію, що те, що зараз відбувається у державі - це логічна відповідь на 2 місяці стояння на Майдані.
   Я дуже вдячна тим хлопцям, батькам, дідам, дядькам, котрі стоять там весь цей час. Дуже вдячна дівчаткам, жінкам, матерям, котрі підтримують їх: варять їсти, обігрівають, приносять теплий одяг. На жаль, у мене не вистачає мужності приєднатися до них. Хоча виникає питання - чому? Я не знаю..... Правда не знаю!
     І хай мені триста разів скажуть, що все це підігріто Америкою, що політичні сили на пряму підпитують Майдан, що все одно люди, які там стоять - заангажовані - мені до цього байдуже! Можливо, я сліпе котеня, яке сидить в рожевих окулярах і з романтизмом сприймає події, але я ДУЖЕ ПИШАЮСЬ своїм народом!!! Я дуже вдячна Богу, що живу у цій країні! Я пишаюсь тим, шо народ, не зважаючи на все, може відстояти свою точку зору, свою позицію, свої інтереси.
   Дуже боляче дивитись новини і бачити, як проходять події на Грушевського. Хочеться вийти і горланить до ВВешників та Беркуту: "Переходьте на бік народу!!!" І чомусь думається, що саме мене вони почують.... Наївна, да?
   Мені не жаль бруківки, яку роздовбують, мені не жаль обшарпаних, обгорівших колон стадіону, мені жаль народ, який з надривом в голосі каже: "Або ми тут поляжем, або зкинем всіх!" Які в них очі... Ви бачили їхні очі? Вони дійсно так думають, дійсно так вважають! Вони знають, що якщо їх розгонять - їм буде все одно смерть! І, як колись козаки - якщо і гинуть, то в бою за волю. Цього не вистачає росіянам, чи білорусам, у них немає гіпертрофованого відчуття волі, як у нас.  Діло не в тому, що ми різні. Діло в нас самих. Якби нас не заганяли, якби нам не накидали ярмо на шию, але свободу - не відберете!
   І ніякі політики зараз цю ситуацію не врегулюють. Це - моя особиста думка. потрібне ПОВНЕ перезавантаження системи. ПОВНЕ! Бо довіри вже немає ні до кого. З кого вибирать? Тут теж питання... Зараз, на мою думку, відбувається хаос. Бо люди хочуть змести Януковича і його прибічників, але вони ВЖЕ не хочуть бачити при владі опозицію. Бо ВЖЕ довіри до них немає.
   З кого вибирать? Я думаю, потрібно в кожному регіоні, в кожному місті, в кожному селі, в кожній області вибрати спочатку головного, потім із цих 20 міст вибрати теж одного - головного, а потім з усих областей - теж одного головного - президента. Ось такою ялинкою з низу до верху і вибереться один-єдиний. Просто почати з тих, кому реально довіряють прості люди. Все ж таки в кожному селі-місті-районі є той кого люди "тримають в почоті", адже так? Чому б не почати з них? Але ще раз повторюю - це моя особиста думка.
    Чому я все це пишу? Можливо для того, щоб вийшов мій власний гнів, моя власна енергія, яку я не можу виштовхнути із себе вже 2-й місяць. Я нормально існую, у мене стабільна зарплата, нормальна робота. Але я хочу жити з усим цим в трішкі іншій державі, де трішки інші умови існування, розумієте? Я правда не боюсь втратити роботу. Я не розумію тих, хто за це тримається. У мене є голова на плечах і достатньо багато сили в руках, аби заробити собі на якийсь мінімум, аби тільки цей мінімум був виправданий.
   А ще я хочу, аби в нашій державі цінили людей. Бо, коли цінності змінюються у бік грошей, про людей, на жаль, мало хто думає. Хтось може скаже: "Ми ж зав"язані у великій грошовій системі світу, ми залежні від багатьох факторів, а люди - то просто "пєшки"!!" і т.д. Але досить, не переконуйте мене! Я волію вірити в те, що наша країна МОЖЕ стати Європейською державою, з якою будуть рахуваться і яку будуть поважать на міжнародній арені, державою, де панує правосуддя (ну чому, чому у нас його немає?????????????) і лад.  Я дуже хотіла б, аби так і було. Я хотіла би жити, розуміти, що я захищена у власній країні. І я дуже б хотіла, аби думка виїхати з країни до мене більше ніколи не приходила....